Доповідь на тему: Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні   Правління Глобального фонду (далі – ГФ) 15 березня 2004 року уклало угоду з Міжнародним альянсом з ВІЛ/СНІД стосовно адміністрування протягом наступних 12 місяців п’ятнадцятимільйонного гранту ГФ з метою попередження ВІЛ/СНІД в Україні, що, на наш погляд, є започаткуванням зовсім нового етапу в боротьбі з поширенням епідемії зазначених небезпечних хвороб саме в нашій країні. На думку австралійського соціолога Деніса Альтмана, згадавши, як проходило спочатку розуміння, потім – фінансування наукових досліджень і профілактика у цьому напрямі, можна з упевненістю стверджувати, що дана хвороба є найбільш політизованою у світі. Такої самої точки зору дотримується й Стівен Луїс, посланець ООН з питань ВІЛ/СНІД [1, с. 7]. Декілька ретроспективних ремарок. У червні 2001 р. на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, ініційованій Україною, ухвалюється рішення щодо створення ГФ боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, метою якого є “швидка допомога країнам, найбільш постраждалим від епідемій”; грудень 2001 р. – Україна ухвалює рішення про створення так званого Координаційного механізму країни (КМК) боротьби зі СНІД і переліченими хворобами епідемічного характеру; весна 2002 р. – Україна отримує позитивну відповідь на заявку щодо виділення 93 млн. дол. США на проведення програми гранту; у той самий час Британський департамент міжнародного розвитку доходить висновку щодо неефективності програми грантів, бо їх основна мета полягає у поширенні заходів, доречність яких вже доведено; ГФ отримав кількість заявок учасників гранту на суму понад 300 млн. дол. США, що значно перевищує можливості виділених коштів; у лютому 2004 р. після від’їзду делегації ГФ до КМК надходять листи з проханням припинити всі заходи і повернути невитрачені кошти; разом з цим у міжнародній пресі з’являються статті з неоднозначними натяками на корумпованість Міністерства охорони здоров’я України у сенсі незабезпечення МОЗ лікування та догляду, моніторингу у групах ризику – інакше як можна сприймати сумнівні тендери на шприци, презервативи, ліки та консультантів. Тобто, відбулася реальна підміна профінансованої програми розпорошеними гальмуючими допомогу заходами, тим більше, вторинного значення, якщо працюватимуть лише вони, а серйозні широкомасштабні кроки залишатимуться поза увагою державних органів влади. Програми “зниження” шкоди від наркоманій можуть бути актуальними тільки у комплексній державній терапії, спрямованій проти поширення ВІЛ/СНІД. Коротше кажучи, протидія розповсюдженню СНІД перетворилася, на перший погляд, на гонитву за кошти грантоодержувачів, не беручи до уваги два важливі аспекти – по-перше, елементарну необізнаність фахівців МОЗ у питаннях боротьби з ВІЛ/СНІД, відсутність досвіду у реалізації даних проектів, брак відповідальності за відверто провалену кампанію, ще й профінансовану Глобальним фондом, по-друге, – чітке, на наш погляд, адміністративно-командне ставлення (совдепівське) до перших реальних кроків у вирішенні нагальної проблеми сьогодення. СНІД неможливо подолати, використовуючи лише “командно-адміністративні” підходи, які традиційно лежали в основі публічної політики (у Східній Європі). Епідемію можна повернути назад тільки через формування відкритих, демократичних і партнерських систем, в яких загальна і багатовекторна політика та інноваційне партнерство виступають основою формування довіри та зниження градусу стигматизації [2]. І, нарешті, МОЗ України вже продемонструвало свій непрофесіоналізм, який дуже скидається на злочинну недбалість у вкрай складній проблемі введення метадонової замісної терапії, яка без ґрунтовного вивчення всіх переваг і недоліків, впливу на організм хворого, руйнуючої “психофізіології” метадону – звикання настає набагато швидше, ніж до героїну, абстинентний синдром є більш болючим і тяжким, порівняно з героїновою наркоманією, – вже за ініціативою МОЗ України упроваджено пунктом 12 Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-...